Троянда в древніх

Троянда - цариця квітів. Її любили, їй поклонялися, її оспівували з незапам'ятних часів. Про неї створилося стільки сказань, вона грала таку видатну роль в історії людства, що про цьому можна б написати цілі томи. Виберемо найбільш характерне.

Найперші відомості про троянду ми зустрічаємо в давньоіндуських сказаннях, судячи з яких, вона користувалася в древній Індії такою пошаною, що навіть існував закон, по якому кожний що приніс троянду міг просити в нього всі, чого тільки побажає.

Нею прикрашали браміни свої храми, нею всипали шлях, по якому повинні були випливати під час урочистих процесій божества, нею забирали царі свої покої, нею сплачували данина й царські податі.

Запах її вважався в Індії настільки приємним, що індійські принци й принцеси проводили в дивовижних садах своїх уздовж всіх доріжок канавки, наповнені рожевою водою, щоб паркий запах троянд просочував всю навколишню атмосферу й не залишав їх навіть і на повітрі.

Про появу на світі в сказаннях цих нічого не говориться; тільки в індійських міфах повідомляється, що найкрасивіша на світі жінка Лакшми народилася із що розпускається, складеного з 108 більших і 1.008 дрібних пелюстків бутона троянди.

Вішну, охоронець всесвіту, побачивши цю чарівну красуню, що вкривається у своій чарівній рожевій колисці, розбудив її поцілунком і, таким чином, перетворив у свою дружину.

Із цієї хвилини Лакшми зробилася богинею краси, а троянда, що вкривала її, - символом божественної таємниці й стала вважатися у всіх східних народів священною.

Огорнувши, як серпанком, весь Схід своїми сказаннями, троянда знайшла головний притулок собі в древньому Ірані, країні персів, поети якої написали про її принадності сотні томів.

За словами одного із цих поетів, вона була подарунком самого Аллаха. До нього з'явилися один раз всі діти флори із проханням призначити нового володаря замість сонливого лотоса (нільського латаття), що, хоча й був дивно гарний, але забував серед ночі свої обов'язки правителя. Тоді Аллах, прихильно їх вислухавши, почув їхньому проханню й дав їм правителькою білу незайману троянду з її гострими шипами, що охороняють.

Коли соловей побачив цю нову дивовижну царицю квітів, то був так полонений її принадністю, що в обіймах пригорнув її до своїх грудей. Але гострі шипи, як кинджали, устромилися йому в серце, і тепла червона кров, бризнувши з люблячих грудей нещасного, зросила ніжні пелюстки чудової квітки. От чому, говорить перське сказання, багато зовнішніх пелюстків троянди й до цих пір зберігають свій розовий відтінок.

Слово "гюль", троянда, для перса й особливо для персіянки є самим чарівним зі слів, і сама Персія в поетів одержала назву "Гюлістан" - сад троянд. І дійсно, тут усюди троянди. Ними переповнені й сади, і внутрішні двори, ними прикрашені всі кімнати, купальні, могили; без них не обходяться жодне торжество, жоден свято.

Особливо ж гарним буває проведене у Кашмірі свято троянди що розпускається,. Воно проходить звичайно в той час, коли троянди тільки що починають розцвітати. Тоді звідусіль стікаються в Кашмір молоді люди й, гуляючи по вулицях з кошиками троянд, кидають ними в перехожих. Той або та, у яких потрапили трояндою, вважаються щасливцями й зобов'язані дати, у свою чергу, що потрапив у них який-небудь подарунок.

З перських поетів особливо оспівував троянду знаменитий Хафиз, на згадку чого він навіть похований у містечку Кессер, що представляє самий великий на всьому світі сад троянд.

Від персів благоговіння й любов до троянди перейшли й до турків або, краще сказати, до всіх магометів, які, відповідно до Корана, вірять, що біла троянда виросла із крапель поту Магомета при нічному його сходженні на небо. Тому вони приписують їй очисну силу, і жоден магометанин не тільки не дозволить собі наступити ногою на троянду, але навіть якби йому довелося побачити пелюсток, що валяється на землі, її, негайно ж його підніме й дбайливо покладе на чисте місце, внаслідок цього, імовірно, очисну силу приписують вони й приготовленої з її рожевій воді, і султан Саладдін, як відомо, знову віднявши в християн в 1189 році Єрусалим, вступив у перетворену хрестоносцями в церкву мечеть Омара не раніше, як обмивання вся підлога, всі стіни її й навіть скелі, па яких вона була побудована, рожевою водою, Про те, скільки було витрачено цієї води, можна судити вже по тому, що для перевезення її треба було більше 500 верблюдів.

Так само надійшов і Магомет II із храмом св. Софії після узяття ним Константинополя в 1453 році. Перш ніж перетворити цей дивовижний храм у мечеть, він велів його весь знизу доверху вимити рожевою водою.

Трояндою захоплювався, навіть і великий Конфуцій, присвячуючи свою поезію її красі й заходу й оспівуючи її як царицю квітів. Говорять також, що з 18.000 томів, що складають бібліотеку китайського імператора, більше 500 трактують тільки про троянду й що в імператорських садах вона росте в такій кількості, що квіти її дають щорічно більше ніж на 50.000 франків есенцій.

В VII же сторіччі, у часи Птолемеїв, своїми дивовижними трояндами стало славитися в Єгипті містечко Арсиное, де з них готовили рожеву воду, і знаменита єгипетська цариця Клеопатра, приймаючи в себе Марка Антонія, веліла покрити всю підлогу зали, де повинен був відбуватися в його честь бенкет, шаром біля пів-аршина височини (в 1 лікоть) рожевих пелюстків. Шар цей представляв м'який килим і, щоб по ньому зручно було ходити, був покритий дрібною шовковою сіткою. Одна ця прикраса обійшлася в півтора таланта срібла, тобто більш ніж в 2.000 рублів.

Рожеві ж пелюстки, як розповідає Плиній, зіграли немаловажну роль і в подальшому житті Клеопатри - вони допомогли їй переконати підозрілого Марка Антонія в щирості її любові.

Під час дружніх бенкетів, як відомо, було у звичаї в римлян кидати у вино пелюстки зі своїх вінків і разом з вином випивати їх у знак розташування до тому, хто їх кинув. Коли Антоній зробився вкрай підозрілий і до того перейнявся думкою про віроломство Клеопатри, що змушував пробувати всі страви свого слугу, щоб заспокоїти його, зробила наступне. Вона наказала оприснути сильною отрутою троянди свого вінка, і коли Антоній, у хвилину сп'яніння, клявся їй у своїй любові, обсипав троянди з її вінка у свою чашу з вином і хотів її випити, то вона, вирвавши спішно в нього з рук її, сказала: "Подивися, дорогий Антоній, як мені легко було б від тебе позбутися, якби тільки я могла без тебе жити!" І, велівши привести засудженого на смерть невільника, наказала йому випити чашу Антонія.

Смерть невільника пішла моментально й, як говорять, до того протверезила Антонія, що на подяку він просив Клеопатру, якщо тільки він помре раніше неї, не забувати постійно усипати трояндами його могилу.

Описавши в коротких рисах роль троянди в східних народів, перенесемося тепер у Грецію - цей центр всього розумового життя древнього світу.

Греки вважали троянду даром богів, і знаменита поетеса Сафо дала їй назву цариці квітів.

За словами Анакреона, вона народилася з білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти (Венери), коли ця богиня любові у всій своїй чудовій красі вийшла після купання з моря. Побачивши на ній цю чарівну квітку, зачаровані боги обляпали його зараз же нектаром, що і додав йому дивовижний запах. Однак нектар, що давав безсмертя, внаслідок заздрості деяких богів, не дав його троянді, і вона залишилася такою ж смертною, як і все, що народжується на землі.

Явившись у всій її незайманій принадності й чистоті білу троянду жриці Афродіти знесли в храп цієї богині й прикрасили нею вівтар і їхній сад. І троянда залишалася білою доти, поки серце Афродіти не було уражено жахливою звісткою: її коханий Адоніс лежить поранений на смерть вепром.

Забувши все, у невимовному горі спрямовується богиня в гай Піфона й біжить, не звертаючи уваги на трояндові шипи, які ранять її ноги до крові. Трохи краплі цієї божественної крові попадає й на троянд і з білих перетворює їх у яскравочервоні.

По іншому сказанню, біла троянда зробилася червоною під час одного з бенкетів богів на Олімпі.

Кружляючи у веселому танці, Амур якось ненавмисно перекинув своїми рожево-червоними крильцями посудину з нектаром, розлившись на квітучі білі троянди відразу, окрасились їх у червоні кольори й надав їм чарівний запах.

Ще поетичніший переказ про створення червоної троянди богинею Флорою.

Не любила й уникала довгий час Амура, Флора була все-таки уражена його стрілою й спалахнула до нього із цієї хвилини жагучою любов'ю. Але хитрий божок, домігшись бажаного, почав тоді, у свою чергу, уникати Флору, і от тоді у незадоволеній пристрасті, вона вирішила створити квітку, що і сміється й плаче - з'єднує в собі й смуток і радість.

Побачивши свою дивовижну квітку, що виростала в руці, богиня в замилуванні хотіла викликнути: "Ерос" (так кликали греки Амуру), але, соромлива від природи, запнулася, почервоніла й, проковтнувши перший склад, крикнула тільки: "ріс". Квіти що росли навколо підхопили це слово, і з тієї пори квітка і стала називатися трояндою.